15 березня відзначається Всесвітній день прав споживача. Цей день встановлено рішенням ООН 1983 року. Через два роки ухвалено Декларацією «Керівні принципи Організації Об’єднаних Націй для захисту інтересів споживачів».

Цього року світовий консумерський рух знову об’єднається навколо спільної акції. Тема Всесвітнього Дня прав споживачів (WCRD) у 2010 році – «Наші гроші, наші права», що зосереджує головну увагу на висвітленні споживчих питань, пов’язаних із фінансовими послугами.

Голова Правління Товариства споживачів Хмельницької області, член вищої координаційної ради КонФОП, член Консультативної ради по захисту прав споживачів при міждержавній Раді по антимонопольній політиці, Ірина Назаревич інформує.

Всесвітня організація союзів споживачів (Consumers International, CI) співпрацює зі своїми членами для створення загальної картини світових практик, що реалізуються об’єднаннями споживачів і самими споживачами в цій сфері. Це має полегшити обмін інформацією та досвідом між членами СІ для проведення Всесвітнього Дня прав споживачів у 2010 році.

Діяльність незалежних організацій споживачів (неурядових організацій, НУО) поширена в усьому світі, а в більшості країн з так званою розвиненою економікою активно підтримується урядами, які вбачають для себе важливим делегувати частину соціальних функцій саме громадським об’єднанням, при цьому надаючи їм організаційну і певну фінансову допомогу, а часом і замовлення на виконання актуальних і важливих програм. Завдяки такій позиції, держава отримує результати багатьох суспільно значущих програм в інтересах всієї споживчої громади, які сприяють зростанню впевненості людей в їхній захищеності на споживчому ринку, у прозорості та достовірності оцінок щодо якості та безпечності продукції, врешті – у постійній увазі численних спеціалістів до сфери споживання.

Надто важливим і принциповим є те, що, надаючи допомогу споживчим НУО, держава ніяким чином не намагається впливати на їх діяльність, результати і неупереджені висновки досліджень, тобто ВИЗНАЄ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ об’єднань споживачів.

Саме такий принцип організації суспільних відносин дозволяє об’єднанням споживачів діяти і розвиватися стабільно, відмічаючи 30, 40 і навіть 50 років свого існування. Певні види діяльності – видання журналів, платні відвідування Інтернет сайтів і постійне зростання кількості передплатників, інші, – дозволяє незалежним організаціям споживачів заробляти кошти на свій розвиток. Разом з тим, та частина їхнього бюджету, що надходить від держави, дозволяє їм мати основу стабільності і планування. Навіть така могутня структура як інститут Штифтунг Варентест, за свідченням його співробітників, не втримався б на плаву майже півстоліття без підтримки держави.

Об’єднання споживачів з’явилися в Україні наприкінці 80-х років ХХ століття у відповідь на виклик часу. Товариство споживачів Хмельницької області розпочало свою діяльність у 1989 році за ініціативою Держстандарту України і за сприяння місцевої влади, яка, до речі, і по сьогоднішній день надає нашій організації всебічну допомогу. В той же період створювалися подібні організації майже в усіх республіках колишнього Радянського Союзу, що свідчило про розвиток громадської свідомості громадян як споживачів, а також про потребу людей на підвищення якості споживання.

Україна стала першою серед республік СРСР, прийнявши в 1991 році Закон «Про захист прав споживачів», який за дослідженнями європейських експертів 1998 року було визнано одним з найкращих у порівнянні з подібними законами багатьох країн світу. «Держава підтримує діяльність об’єднань споживачів» — проголосив цей закон. «Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів»,— встановлює Конституція України.

На жаль, за всі роки незалежності України ці важливі норми вітчизняного законодавства залишилися декларацією та демонстрацією намірів, і не набули практичного втілення в реальному житті країни. Численні міжнародні та вітчизняні фонди, які в усьому світі надають громадським організаціям гарантову допомогу, враховуючи політичну, економічну та соціальну нестабільність в Україні, також обмежують свою діяльність та згортають проекти. Отже, об’єднання споживачів залишаються сам на сам у бурхливому вирі життя і не здатні нарощувати свій потенціал.

Держава не чує голос споживача, а недобросовісний бізнес перетворив споживчий ринок України на базар, де панують ризики та небезпека, зневага до ЗАКОНУ та прав споживачів. Державні органи, уповноважені здійснювати споживчу політику, не здатні дати ладу цій справі, оскільки нехтують світовим досвідом і не спираються на споживчі НУО. Тим самим державна влада в Україні не дотримується головного закону ринкової економіки, згідно якого споживач є головним фігурантом і рушійною силою серед інших учасників ринкових відносин. Так держава і бізнес в Україні недооцінюють споживача, який єдиний здатний впливати на оздоровлення ринку через свій свідомий вибір. Звісно, якщо він освічений, поінформований та вільний, як це передбачає закон. Тому СИЛА ЗАКОНУ має бути вище, ніж закон сили.

Споживчий рух не переймається політичними та бізнесовими інтересами, адже права споживачів однакові для всіх. Лише інтереси суспільства щодо якості та безпеки споживання, підвищення рівня життя, пропаганда здорового способу життя та культури споживання становлять пріоритети розвитку громадського руху споживачів. Всесвітньо визнані права споживачів мають діяти в Україні, щоб кожна людина почувала себе гідно та не принижено у стосунках з продавцями та виробниками, а влада мала забезпечувати створення відповідального законодавства та суворий контроль його виконання.

Лобіювання інтересів споживачів України, дотичних до інтересів споживачів європейської та світової спільноти, дозволить крок за кроком досягати змін на краще, створювати та підвищувати авторитет споживача в Україні та сприяти позитивному іміджу нашої країни у стосунках із зарубіжними партнерами.

Довідка

Історія Всесвітнього дня прав споживача почалася 15 березня 1962 року, коли президент США Джон Кеннеді у спеціальному посланні Конгресу виділив чотири священних і невід'ємних права споживача: право на безпеку, право на інформацію, право на вибір і право бути почутим.

Пізніше до цих базових споживчих прав були додані ще чотири, також визнані світовою спільнотою: право на відшкодування збитку, право на споживчу освіту, право на задоволення базових потреб і право на здорове навколишнє середовище.

У 1973 році Європейський союз на 25-й сесії Консультативної асамблеї прийняв Хартію захисту споживачів. 9 квітня 1985 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Керівні принципи для захисту інтересів споживачів.

---